Коротко

• За сумою офіційних трофеїв попереду єгипетський «Аль-Ахлі». У рейтингу IFFHS на січень 2025 року в клубу 129 титулів.
• Далі йдуть шотландські «Селтік» (119) і «Рейнджерс» (118). Більшість їхніх кубків — національні.
• «Реал Мадрид» не перший за кількістю, але перший за вагою міжнародних трофеїв: 15 перемог у Кубку чемпіонів / Лізі чемпіонів і близько 35 міжнародних титулів.
• Цифра «скільки всього» стрибає, бо клуби й сайти по-різному додають суперкубки, арабські турніри й старі регіональні ліги.
• В Україні за всю історію лідер — київське «Динамо». У період незалежності «Динамо» і «Шахтар» ідуть майже врівень.
• Якщо шукаєте «найбільший» клуб, спочатку вирішіть критерій: кількість кубків чи престиж турніру.

Коротко і без обхідних шляхів: найтитулованіший футбольний клуб світу за загальною кількістю офіційних трофеїв — каїрський «Аль-Ахлі». Так його ставить Міжнародна федерація футбольної історії та статистики (IFFHS). Для багатьох європейських уболівальників це звучить дивно, бо в голові одразу «Реал», «Барселона» чи «Баварія». І вони мають рацію в іншому сенсі: за найпрестижнішими європейськими й світовими турнірами мадридці попереду з великим відривом.

Суперечка живе саме через різні лінійки. Один рахує все, що дали федерація й конфедерація. Інший бере лише лігу, національний кубок і головний континентальний турнір. Третій взагалі дивиться тільки на Лігу чемпіонів. Від цього змінюється і перше місце, і тон розмови в чаті після матчу.

У практиці я вже кілька разів бачив, як ця тема розвалюється за п’ять хвилин. Людина кидає «у «Реала» найбільше титулів», їй відповідають скріном зі «Селтіком» або «Аль-Ахлі», і далі вже не про футбол, а про те, «чи Кубок Єгипту взагалі рахується». Рахується. Питання — що саме ви хочете порівняти.

Як рахують титули і чому цифри не сходяться

Офіційний титул — це перемога в турнірі, який проводить національна федерація, континентальна конфедерація або FIFA. Товариські кубки, комерційні літні турніри й «меморіали» в цей список не входять. А от суперкубок країни — так, якщо його визнає федерація.

Найбільше розходжень дають три речі.

• Регіональні чемпіонати початку ХХ століття. «Аль-Ахлі» має Кубок султана Хусейна і лігу Каїра. «Реал» — чемпіонати Центру. Одні рейтинги їх беруть, інші відкидають.
• Арабські клубні турніри. Клуб їх ставить у вітрину, IFFHS часто лишає за дужками або рахує інакше.
• Суперкубки. Один матч — один титул. За 15–20 років це додає солідну купу до скарбнички.

Через це «Аль-Ахлі» в клубній бухгалтерії може показувати 150+ трофеїв, а в міжнародній статистиці — ближче до 125–130. Це не фальсифікація. Це різні кошики. За досвідом, найчистіше порівнювати три окремі стовпчики: національні трофеї, континентальні й міжконтинентальні / клубні чемпіонати світу.

Хто лідирує за загальною кількістю

Рейтинг IFFHS від січня 2025 року, який тоді ж підхопили кілька незалежних перевірок, виглядає так. Барселона якраз тоді увійшла в клуб «100 трофеїв» після Суперкубка Іспанії.

Цифри з того часу трохи рухалися: єгипетська ліга, шотландські кубки, іспанські суперкубки ніхто не заморожував. Але порядок у верхівці тримається. Єгиптяни попереду, шотландці дихають у спину, «Реал» — перший серед клубів топ-5 європейських ліг.

Чому «Аль-Ахлі», а не хтось із Європи

Клуб засновано 1907 року в Каїрі. Довгий час він був не лише футбольною командою, а ще й громадською інституцією. Звідси й прізвисько «клуб століття» від CAF. Домінування вдома майже абсолютне: 45 чемпіонств Єгипту, 39 Кубків Єгипту, півтора десятка національних суперкубків.

На континенті картина така сама. Рекорд Ліги чемпіонів CAF — 12 перемог. Плюс 8 Суперкубків CAF, 4 Кубки володарів кубків Африки, Кубок конфедерації CAF і старіший афро-азійський клубний кубок. За кількістю континентальних трофеїв «Аль-Ахлі» один із лідерів світу, не лише Африки.

Тут потрібна чесна ремарка. Африканська Ліга чемпіонів — офіційний головний турнір континенту. Але за грошима, щільністю календарю і глибиною складу вона не дорівнює європейській Лізі чемпіонів. Це не привід викидати кубки з підрахунку. Це привід не ставити знак рівності між 12 CAF CL і 15 UCL.

Шотландія і «Лінфілд»: багато золота в одній країні

«Селтік» і «Рейнджерс» десятиліттями ділять шотландський футбол навпіл. У кожного більше ніж півсотні чемпіонств і величезна купа національних кубків. У «Селтіка» ще є Кубок чемпіонів 1967 року — «Лісабонські леви». У «Рейнджерс» є Кубок володарів кубків. На цьому європейський рахунок майже закінчується.

«Лінфілд» з Белфаста взагалі окремий випадок. Десятки чемпіонств Північної Ірландії, десятки кубків, нуль серйозного континентального сліду. Якщо критерій — «скільки разів піднімали кубок удома», клуб у світовій верхівці. Якщо критерій — «кого знають за межами острова», клуб зникає з розмови.

Помічав таку штуку: люди, які вперше бачать «Лінфілд» у топі, одразу кричать про накрутку. Насправді клуб просто вигравав майже все, що було в маленькій лізі дуже довго. Це чесно. Просто ліга інша.

Уругвай: «Насьйональ» і «Пеньяроль»

Два монтевідейські гранти тримають Південну Америку в цьому списку. У них багато чемпіонств Уругваю і солідний міжнародний багаж: Копа Лібертадорес, Міжконтинентальний кубок. Частка міжнародних трофеїв у них вища, ніж у шотландців, і нижча, ніж у «Реала».

Для європейського ока уругвайські клуби часто «занадто місцеві». Для історії футболу це помилка. У 1960–80-х саме вони, а не англійські чи італійські команди, кілька разів ставили Південну Америку вище Європи в міжконтинентальних фіналах.

«Реал Мадрид»: не перший за кількістю, перший за вагою

Офіційний палмарес «вершкових» у більшості підрахунків — 106 великих титулів: 71 національний і 35 міжнародних. Розклад такий.

• Ла Ліга — 36 (рекорд Іспанії).
• Кубок Короля — 20.
• Суперкубок Іспанії — 13.
• Кубок ліги та Кубок Еви Дуарте — по одному.
• Кубок чемпіонів / Ліга чемпіонів — 15 (рекорд світу).
• Суперкубок УЄФА — 6.
• Кубок УЄФА — 2.
• Клубний чемпіонат світу FIFA — 5, плюс старі Міжконтинентальні кубки і новий Міжконтинентальний кубок FIFA.

FIFA визнала «Реал» найкращим клубом ХХ століття. УЄФА фіксує рекорд саме в головному європейському турнірі. П’ять Кубків чемпіонів поспіль у 1956–1960 роках досі виглядають як щось із іншої епохи. У ХХІ столітті мадридці знову зібрали серію: три Ліги чемпіонів поспіль у 2016–2018-му і ще кілька фіналів після того.

«Барселона» поруч за національним багатством і ближче за «красивий» футбол у пам’яті багатьох. Але за європейським і світовим рахунком відстає. «Баварія», «Ювентус», «Мілан», «Ліверпуль», «Манчестер Юнайтед» — гіганти своїх ліг, і жоден з них не дотягує до «Реала» саме в Лізі чемпіонів.

Окремий залік: міжнародні титули

Якщо відкинути домашні ліги й кубки, картина змінюється.

• «Реал Мадрид» — близько 33–35 міжнародних трофеїв, залежно від того, чи включають Латинський кубок і Ібероамериканський.
• «Аль-Ахлі» — другий у світі за цим стовпчиком, орієнтовно 25–27, якщо брати всі турніри CAF плюс афро-азійські.
• Далі щільна група: «Мілан», «Бока Хуніорс», «Індепендьєнте», «Барселона».

Ось тут уже не вийде сказати, що єгипетський клуб «просто набиває кубки вдома». Він справді найсильніший клуб Африки кілька поколінь поспіль. Але сходинка турніру інша. Фінал Ліги чемпіонів УЄФА і фінал Ліги чемпіонів CAF — обидва офіційні. Рівень опору — ні.

А що з Україною

Український запит майже завжди закінчується домашнім додатком: а хто тоді у нас? За всю історію, з радянськими трофеями включно, найтитулованіший клуб — «Динамо» Київ. У столичної команди два Кубки кубків, Суперкубок УЄФА, 13 чемпіонств СРСР, плюс українські золото, кубки й суперкубки. Сумарно це кілька десятків офіційних титулів — за відкритими зведеннями на весну 2026 року близько 68.

У період незалежності рахунок інший. «Шахтар» має Кубок УЄФА 2009 року і дуже щільний набір українських кубків. «Динамо» тримає перевагу в чемпіонствах. Час від часу одне випереджає інше на один-два трофеї — залежить від того, чи свіжий Кубок України вже в скарбничці. Сперечатися «хто перший у незалежній Україні» можна. Сперечатися «хто перший за всю історію» — майже ні.

До європейської або світової топ-десятки за загальною кількістю українські клуби не входять. Це нормально: інша тривалість домінування, інша щільність внутрішнього календаря, інші гроші.

Типові помилки, через які суперечка заходить у глухий кут

1. Порівнювати «Реал» і «Аль-Ахлі» одним числом без розбивки на домашні й міжнародні кубки.
2. Викидати суперкубки в однієї команди і лишати їх іншій.
3. Рахувати тільки Лігу чемпіонів і називати це «всіма титулами світу».
4. Брати клубний сайт як єдине джерело. Клуби люблять додавати регіональні й арабські турніри.
5. Забувати, що в маленькій лізі легше зібрати 50 чемпіонств, ніж у Ла Лізі чи АПЛ виграти 20.

Після такого списку розмова зазвичай стає спокійнішою. Не тому, що хтось «програв». Просто стає видно, що люди сперечалися про різні речі, називаючи їх одним словом «титул».

Ще одна жива деталь з практики. Коли показуєш знайомим таблицю IFFHS, перша реакція майже завжди однакова: «А «Лінфілд» це хто?» Друга: «Ну добре, але Лігу чемпіонів вигравав «Реал»». І на цьому, якщо не тиснути, більшість сходиться. Кількість і престиж — два різні п’єдестали.

Що з цього випливає, якщо ви просто вболівальник

Якщо хочете коротку формулу для себе, тримайте три речення. За кількістю офіційних трофеїв найтитулованіший футбольний клуб світу — «Аль-Ахлі». За головним клубним турніром планети в європейському розумінні — «Реал Мадрид». За чисто національним довгожительством у своїх лігах — шотландські гранди й «Лінфілд».

Немає потреби обирати «єдиного короля» на всі випадки. Є сенс дивитися, який критерій вам цікавий саме зараз: історія континенту, вітрина клубу чи вага конкретного фіналу в травні.

Якщо після цього захочеться перевірити цифри самостійно, почніть з палмаресу на офіційному сайті клубу і зведення IFFHS. Два джерела вже покажуть, де клуб додає «свої» турніри, а де статистика тримається суворішої рамки. І вже потім сперечайтеся з другом. Так хоча б буде про що, а не про скрін із випадкового рейтингу в соцмережі.